Там дуже, дуже тепло, Зими немає зовсім, Там фантастичні зорі, Коли на небі вже Луна!
Стелі немає, небо там тримають Рясні колони зеленого гаю, Повітря те вдихаю – Про світ дурний я забуваю!
Там спокійно, нема людей В дебільних масках, Світить Сонце – Воно немов в моїх руках, Я втрачаю, себе у ньому я розчиняю, Це не складно, Головне – забути страх!
Там є лазурне море, Там в білих шапках гори, Там глибочезне небо І не буває там грози!
Дихати легко, думати легко, Від всіх та всього там так далеко, Немає бруду людського та зради, Там можно час не рахувати!
Як в дитинстві, коли ніщо не заважає, Світить Сонце – Воно немов в моїх руках, Я втрачаю, себе у ньому я розчиняю, Це не складно, Головне – забути страх!
Мене гріють хвилі, Мене гріють мрії Всіх зраджених ідей, Я знати не хочу Про те, що десь існує Злий світ дурних людей...
Я чую звук, Немов хтось хоче Відчинити мої двері, Я вас благаю, не робіть, Не робіть цього, будь ласка, Я не хочу прокидатись... Не змушуйте мене – Це мої мрії, мій сон, Моя власна казка!
Замкнуте коло! Моя проблема – Усе, що навколо! (весь куплет – 4)
Так я залишаюсь, Не дітися нікуди Від сірості буття... Але я тримаю В руці пісок надії – Яка і є життя! Це і є життя!