Небо, таке ж порожнє як і я Небо, усі мої думки у Небі, сірі хмари, але дощ не піде Тебе, я вже майже забув тебе І мені тепер не треба слів, Жовте листя під ногами Все скаже за мене.
Я завжди пам'ятав, що так і було Я завжди знав, що так і буде Речі ніколи не змінять себе
Яка тобі різниця куди я йшов Яке тобі діло до того, що я робив Я все рівно нічого не знайшов Там де хотів добути зоряних скарбів Ілюзія добробуту миттєво зникла Як міраж у пустелі нездійсненних мрій Залишивши за собою лише брудну хмару Та камінь на серці, що було сповнене надії
Я завжди пам'ятав, що так і було Я завжди знав, що так і буде Речі ніколи не змінять себе
Сіре небо лежить під ногами Дерева ідуть у його глибину Осінь засипала мене жовтим листям Зачекай, я вже йду Біль втрати лягає на плечі мертвим грузом Біль за те, чого не повернути ніколи День у день за вікном сірий мокрий асфальт Перетворює думки на мутні спогади
Не бачили б очі, не чули б вуха Було б спокійніше у мене на душі Усе як було і все настільки інше Мені від цього тільки гірше