З майбутнього – картинки та уривки, як чорно-білі потерті кіноплівки. Який кребкий попався режисер, а волонтер зібрав до купи хаотичність. Двох акторів малював як особистість. Ілюзійна близкість бавила артеріальним тиском… Обкладенка – платенових дисків, несла характер, адреналінових вприсків…
Вона вкрала серце, життя не має сенсу, без неї феї, кривава Мері відчиняла двері, Вже й ситий пристрастями в досталь хоч він з нею, але без неї пустіє постіль…
Історія закоханості повуха у Катюху, і всі інші для нього – непомітні мухи… Вона викрала серце, життя не має сенсу, без неї феї, кривава Мері відчинила двері… І той терен йому здається з цукром, красивий і сметельний фрукт – жахливих мук… Серце, стук розірвав в серьйоз близькими круг, а факт, що вона там, а він тут заводить у глухий кут-безпорадність його житя вже її власність… Відмінність в масці, не має – надій на щастя, але бажання бути поряд, Не дозволяє впасти, згорали сили, та мрії про майбутнього сина, вона не винна і він також в цьому не винний – це все компанія й вино, що показало де вікно а час ішов, головний актор ще не грав кіно…
Вона вкрала серце, життя не має сенсу, без неї феї, кривава Мері відчиняла двері, Вже й ситий пристрастями в досталь хоч він з нею, але без неї пустіє постіль…
Що він чекає? Чи перемоги чи поразки? Це все реалії, а не дитяча казка… Нема підказок і слухає підказки власні, він помираючи - п’яніє і випорожняє пляшки. І кожен ранок, його чекає нова маска, весна мінорії, а глядачі на монітор. І не щастить, занадто довгий коридор, то чорт напевне, а був спочатку купідон… Краса й неволя – незрозуміла пара, разом із даром накаотуючи удари. Порвав би з нею, невідпускає інший він, вони знайомі, єднає їх одне ім’я. І дуже схожі, і мати у них навідь одна, і схожі долі але один в неволі, один в неволі…
Вона вкрала серце, життя не має сенсу, без неї феї, кривава Мері відчиняла двері, Вже й ситий пристрастями в досталь хоч він з нею, але без неї пустіє постіль…