Потоком затхлих, кволих сподівань Пульсує одвічна, невгамовна мить В розбитому ущент, Розірваному часом світі.
Торкаються до хмар своїми кронами дерева, Несуть той віковічний дар, що бачили колись… Сховають пам’ять, не стане чути голос, Старих часів пусті шляхи буття… Лиш пилом прибиває до дороги Траву, що проростає в забуття. Колись зійдуть блідою ковдрою сніги, Струмками рознесуть ганебний вихор Цього часу…