1 Я б із радістю когось спитав: «Як мені жити краще?», Та мудреці мене покинули на призволящі… «О Боже, Хас, ти ж на себе не подібний», Та я не в бальних танцях і підтримка не потрібна… І вже як місяці три, почав я жити без рим, Не написав ані слова, в моїх віршів карантин.. Слова затерті до дир., в мільйонів новий кумир, На стінах знятих квартир, намалював собі тир. І розстріляв усі стіни, бо вони свідки подій, Хотів багатства, тож Харон мій персональний водій. І знову скажуть, що слова не залишились пустими, Краще б Ви мовчали. Залишайтесь німими…
Приспів: Світло на тінь, Серце на лід, Я поміняв доля на слід… Тишу на крик, щастя на мить, Я віддав все, що мав, та до болю вже звик… Моя залежність… Моя залежність…
2 Так вже сталось, що я дому місяцями не бачу, А рідне місто, за мною, колись навряд чи заплаче. Тут, як і всюди, під*раси, які вірять формату, Їм не важлива творчість, якщо нема зарплати. Я деградую, як поет, бухаю, як скаженний, Я нікудишній друг, і аж ніяк не наречений. А ще є зайва вага, харчуюсь не по формулі, Та я ваще «мудак», так пишуть бл*ді на форумі! А я втратив насолоду часу, наче в’язень, Поганий мікрофон, як завжди, пересушує зв’язки. Якось все навколо стало настільки звичним, Тільки хейтери, коли сосуть, ковтають глибше.
Приспів: Світло на тінь, Серце на лід, Я поміняв доля на слід… Тишу на крик, щастя на мить, Я віддав все, що мав, та до болю вже звик… Моя залежність… Моя залежність…
Світло на тінь, Серце на лід, Я поміняв доля на слід… Тишу на крик, щастя на мить, Я віддав все, що мав, та до болю вже звик… Моя залежність…Моя залежність…