Художник написав портрет і підписав це я, але він дивний - На цьому портреті нема лиця!!! Чому ж тоді портретом він це називає? Лише йому дано,один він відповідь цю знає.
Художник написав портрет і підписав це я, але він дивний. На цьому портреті нема... Колона є... Краї відбиті... Ні не стоїть – застигла в падаючій миті. Свій погляд передав він тінню і футляром, Та очевидно: одне без другого вже зникло б, впало. Лише бездушно простогнало бажання зупинити час, Та тінь його пройшла так само як минулий раз. Два дерева переплелись як добре і погане, Це почуття, що на портреті доповнюють спокійний ранок. Портрет без рамок з образом обличчя, Погляд нізвідки в нікуди такий не звичний. Йому не личить посмішка людського щастя, Чому портрет такий химерний нікому не ясно. Та це не викликає страх, ні це не страшно, В голові асоціація, що це прекрасно. Чому ж людей приваблюють химерні речі? Портрет – дзеркало душі, засіб для втечі. Крила є в ангелів і те ж є у людей, Це наші мрії, думки, пошук нових ідей. Мазок пензля, контур, лінія і штрих, Як лінії на руках людей тих, котрі зробили так, що портрет затих і не кричить він більше, творець як ніхто й ніколи грішний. Гріх художника лишень у тому, Що у нього є думки, які кидають його в кому! Та це не крапка, це лише знак втоми. Проводиш безглуздий аналіз зовнішньої форми. Та розгадка людини лежить в середині, В тому що і як вона бачить, які у неї цілі. Розгадка портрету в кожному із нас, У вогні наших очей який давно погас.
Художник написав портрет і підписав це я, але він дивний. На цьому портреті нема лиця. Чому ж тоді портретом він це називає? Лише йому дано,один він відповідь цю знає.
А біографію його читають по книжкам, Хоч на обличчі видно суть усіх переживань. Маска буденності, відсутність душі Ніби з гілки листки обпали ці дні. Які пішли на створення малюнку. Він впитує в собі інформацію як губка. Листок паперу,олівець, стиральна гумка – Це все що дає свободу викладу його думки. Чистий листок порівнює з новим днем Ми проживаємо його, а він по ньому олівцем Виводить все що хоче, вірніше те, що бачать його очі. Рука набита помилитись не боїться, А якщо і так, то яка йому різниця. У нього гумка є, вона як наша совість: Стирає помилки, приносячи нам користь. Важко на малюнку передати душі крик, Та на щастя в нього є рефлекс, півтінь і блік. Малює чорним олівцем, тому що добре знає. Нічого чисто чорного в природі не буває. Даючи поради людям він від них тікає. Далеко у кінці тунелю ідею шукає. Та я забув, загадка є одна! Портрет портретом, та нема його лиця! Чому ж портретом він це називає Лише йому дано,один він відповідь цю знає. Побачити б світ як він, його очима. Хоча б трішки, на мить, бодай одна хвилина. А йому побачити світ поглядом дитини... Художники не плачуть плачуть їх картини. Плачуть їх картини....