Кричу свої питання – Та небеса не чують плач. Попіл наших мрій Повільно падає вниз, А ти дивишся вверх, Питаєш - "Навіщо? За що?" - - Відповіді нема… Так все розставило життя Не все, не все збувається.
А під моїм лицем Тільки голі кістки, А мої вуста Змовкнуть назавжди. Це життя! І нема до нас Нікому діла Це життя - буде так До труни, до кінця.
Вірю я у пекло на землі. Бо ти не повірив вже мені Хей ти, навіщо казав - "Позбудься себе!" - Тільки в снах Ми зустрінемось…
Непрошені і гіркі Вони залишились мені.
І де ж це все, про що я мрію Але все ж таки я вірю