На провесні розтанула крига – Струмки потекли. У лісі міфічні істоти Усі ожили. І з кори вербової гілки Мавка прийшла. Звук тонкої сопілки Почула вона.
Та мелодія лісом, Луною пішла. В створінні, що немає душі Любов розцвіла. Те кохання, подібне весні, Горітиме до тла. Байдуже, що в нім Нема щасливого кінця.
Ні ярликам, без жодних правил, Цілуй її, вона твоя. На небі сотні зір яскравих Відбилися в її очах. Заграй своєї їй сопілки, Хай зачарується вона. Зостанься з нею, дорівняйся До себе за своє життя.
А людям в побуті жити – Так звикли вони. І не бувати такому, Щоб Мавка була в сім’ї Її образ тепер буде у вербі Її руки він тепер оберне в сопілки Він тепер в подобі вовка, Її тіло у вогні
Ні ярликам, без жодних правил, Цілуй її, вона твоя. На небі сотні зір яскравих Відбилися в її очах. Заграй своєї їй сопілки, Хай зачарується вона. Зостанься з нею, дорівняйся До себе за своє життя.