Жан Франко цим ранком у обід серпанком туману він зустрів мене і вдарив хмарою об лід
В унісон серце і розум віддавна від дна би метнулись моя вина Бачив сон зрозуміти не міг чи це добре коли паде назустріч сніг
За станком у стаді стільки літ фіранку подер з розбитого вікна простив але не зник мій слід
Руки об скло гратами шкіру стер вітер піском витер кров моїх багряних озер Сутінки шкірились з темних джерел не орел і не крук та летів пропадає звук . . . віддаляється стук, тихий шум... я вгадав: - \"паде мені назустріч сніг..\"