Лінійні погляди в стіну, які впираються в шпалери, немитий посуд у кутку і пом’яті шматки паперу.
Вже третій день збираючи думки, складаючи всі обриси до купи, я пишу про своє життя, щоб у майбутньому про нього не забути.
Цей вічний страх і розбите проміння. немає шансу на буття – нове покоління. В цій брехні я боюсь загубитись, Та я буду боротись доки моє серце буде битись.
Пишу про те, як в певний час воно прекрасне і рухливе, але змінивши різко полюси життя стає розбите і жахливе.
У ньому я пригадую моменти, які на посмішку невтомно пробивають. Про цю подію хочу гарно написати, та мрії з моїм баченням не співпадають.
Цей вічний страх і розбите проміння. немає шансу на буття – нове покоління. В цій брехні я боюсь загубитись, Та я буду боротись доки моє серце буде битись.
Розливши теплу каву на столі, я намагаюсь нею малювать картину. Хочу відчути новий кайф у світі розбиття, щоб відпочить від повсякденної рутини.
Перебуваючи ці дні в думках, переживаючи шматок тепла і смуток, я прошу ручку написать одне, щоб у майбутньому я був хоч не забутий.
Цей вічний страх і розбите проміння. немає шансу на буття – нове покоління. В цій брехні я боюсь загубитись, Та я буду боротись доки моє серце буде битись.