1: Я впевнений, що кожен із нас хоч раз хотів Подумати про щось далеке на самоті, Про те, що ніколи не скаже нам "Дивись!", Але, все-таки, примушує нас задуматись. Бувало, так хотілося поглянути назад, Осмислити вже пройдений подій минулих ряд, Щоб не зупинитися на початку шляху, Щоб той вогонь у душі ніколи не потух. Не знаємо, чому руйнуються усі мости, Напевно, щось важливе кожен із нас пропустив, І бачимо лиш букви, заглядаючи в щоденник, Все, що колись було світлим, тепер стало темним. Відкинути все зайве чомусь не так вже і просто, Зараз мало що сприймається нами серйозно. Заховане у серці не відкриється ніяк, І знову доведеться починати із нуля.
Приспів (Михайло Зорін): Ми не знаємо, чому втрачається зв'язок, Роздуми чиїсь змиває, ніби хвиля пісок...(X2)
2: Життя може стати чорно-білою картинкою, Яка забудеться, ніби минулі години, Думаємо, це не так, але як насправді, Всеодно події залишаються позаду. Бачимо лише високе у кожному вчинку, Та може трапитись, що це буде остання помилка. Лише один момент - і все розчиниться безслідно, І ті спогади нікому не будуть потрібні. Все втрачене давно повертається у снах, Але нікуди не зникало відчуття страху, Яке диктує наші дії, ми за ним ідемо, Та замість почуттів - серед нас суцільні схеми. Здається, що простіше жити, будучи баластом, Чомусь кожна думка змінюється із контрастом, Без розуміння суті вкладаємо свій зміст, Виходить, справжнє перекреслює реальна дійсність.
Приспів (Михайло Зорін): Ми не знаємо, чому втрачається зв'язок, Роздуми чиїсь змиває, ніби хвиля пісок... (X2)