Так близько і разом з тим далеко дуже, Один одному далеко не байдужі, Душить пустота слів, майже на грані війни, До моїх снів, більше не приходь не смій. Крики до ночі, нерви потріпали пси, Ніби спокійний та веду себе як псих, Знайду спокій в ліхтарях у просторах ночі, паралельні прямі та лише дві точки. Стільки раз втікали від важких турбот, І поверталися до них, тріод і діод, Скільки раз хотіли забути це все, Комусь горюче, комусь Гліцисед. Закінчим слово матом, потім підем спати, В серце луплять гради ядерним зарядом, На ранок біль мине, все буде новому, Коли ж весна прийде? Ми в полоні холоду.
Прошу, подаруй мені спокій і мир, Чому? Не уникнути лютих нам війн, Просто дай мені руку, розправ свої крила, І так легко у вись полетіли.
А я дивився, як мрія відлітає в даль, Стали слабкі слова, що ковали сталь, І грані відтепер тонкіші за кришталь, Цей бронепоїзд не спинити вже нажаль. Тебе шукаю в словах кожної ліричної пісні, В пустих кімнатах, в різних вікнах, у звуках міста, І лиш твій образ, як примара, ходить за мною, І розумію, як я сильно у тобі втонув. Усе вже зроблено, та все ж міняється, Любов у тест режимі часто прогинається, Та я все вірний, я все вірю щиро в нас, Можливо ще настане, колись новий час. Тисячі пострілів у серце, зупинись! Зійшла з під ніг земля, падаю вниз, Ти просто дай мені руку, розправ свої крила, І так легко у вись полетіли.