Стара платівка і спогади відведи від похоті, Залишитись самому, і втікти в чужі околиці, І всі проколи ті залишити, на розрив долі, Звикну до болі, новий біт у серце як анаболік, І годі втікати, чекати тим більше не треба, Як вепр зкопає тернисту дорогу до неба, І всі ті люди що клялись, колись бути навіки, Зникнуть, як зникають взимку квіти. Одного ранку залишившись на одинці з собою, Рікою потече печаль без краплинки спокою, Серце горою закопане в щодений бруд, Крик поруч з тобою брате я тут, салют, Ти не сам, не монотонний саунд, У небаса злітає цей душевний стан,час настав, Рвати ці сітки і ломати ці устави, Життя не біг, життя це лютий слалом.
Доки платівка грає, тепло на душі, І біжить по тілу кров, не спинить, Тихий скрип вікна, та не чути вітер, Залишаюсь сам на сам із цілим світом.
Гортаючи старі архіви я шукав свободи, Залишаючи по заду принципи і піки моди, Доки можна стерти грані треба творить, Та філософійський камінь досі серед мотлоху лежить, Віражі із кожним днем крутіші й швидші, Попереду час, за собою хитро кличе, Ніч за ніччю зімятий папір та чорнило, Змило, біль душевну, а потім знову накрило, Недоепоет пише свої недорими, Не дури мене прошу, мене і без того добило, Обламані крила та все тягнуся до вершини, Думки людські політ пташиний... Милі кілометри намотують шини, Ошийник на шиї, в середині кубло осине, За все прости мене, що я робив не так, Буду жити доки музика лунає в такт.