В цих сірих буднях загубилося майбутнє Те що рухало до цілі нас уже давно забуте Чому цим браком часу звязані ми наче путами Секунди ніби льод на долонях зникають в нікуди В скляному годиннику менше і менше піщинок І для життя все складніше знаходити причини Коли кожен вдих наближає до останнього розумієш що нічого ти змінити не в стані Час безцінний чому ж його ми не цінимо Голови забиті грошами якимись цінами Засліплені безглуздим таким звичним антуражем Входили ми в одну воду та вона не та вже Та час минає спливає його майже немає Скільки залишилось-ви знаєте? І я не знаю Не знаю чи даремно згаяв в пошуках раю Та я не зупинюсь доки моє життя триває
звуки годинника наближають старість часу вже нема хоча амбіції все ще зостались з серйозними ролями - залишились блазнями чому ми маючи свободу стали в`язнями
До останнього стискаючи віру в кулаках вже не важливі ці умовні одиниці, що роками ставили бар"єри між людьми та направляючи тільки туди, де вже зупинок не буде у грудях і не важливі усі ці події коли з часом ти ділишся вмінням. більше втрачаєш ці значення знаючи, що в тебе за спиною точно не друзі коли усі ці підстави тобі стануть близькими та переписані тлумачення слів нарешті втратать свою силу, не залежно чи ти цього хотів. і важливі творіння тобі стануть падінням твоя муза вже вкотре і ще раз буде поміняна. твоє вільне тлумачення і що раз різне відношення твої рідні емоції і знову запрошені чому все так паршиво, чому все так знецінилось коли всі зрозуміють що ми нарешті все змінимо!?