Засвіт встали козаченьки В похід з полуночі, Заплакала Марусенька Свої ясні очі.
Не плач, не плач, Марусенько, Не плач, не журися Та за свого миленького Богу помолися.
Стоїть місяць над горою. Та сонця немає, Мати сина в доріженьку Слізно проводжає.
— Прощай, милий мій синочку, Та не забувайся, Чрез чотири неділеньки Додому вертайся!
— Ой рад би я, матусенько, Скоріше вернуться, Та щось кінь мій вороненький В воротях спіткнувся.
Ой Бог знає, коли вернусь, У яку годину. Прийми ж мою Марусеньку Як рідну дитину.
Прийми ж її, матусенько, Бо все в Божій волі. Бо хто знає, чи жив вернусь. Чи ляжу у полі!
— Яка ж би то, мій синочку, Година настала. Щоб чужая дитиночка За рідную стала?
Засвіт встали козаченьки В похід з полуночі, Заплакала Марусенька Свої ясні очі...
Авторство пісні «Засвіт встали козаченьки» приписують легендарній піснярці з Полтави Марусі Чурай. Донька козацького полковника тяжко переживаючи загибель батька, почала складати пісні, в яких виявився незвичайний поетичний дар. З її піснями козаки ходили в похід, набиралися сили духу й відваги. У пісні «Засвіт встали козаченьки» говориться про те, що козак, вірний своєму обов’язку, вирушає в дорогу — захищати рідну землю. Він змушений покинути матір, кохану дівчину. І просить свою неньку, коли з ним щось трапиться, прийняти його дівчину Марусю як за свою дитину. Пісня по будована у формі діалогу. Є традиційні для народної пісні звертання, зменшувально-пестливі слова, постійні епітети.
Музичну тему пісні «Засвіт встали козаченьки» визначний український композитор Микола Лисенко взяв за основу увертюри до опери «Тарас Бульба»