Вмирає день. Нестримне море
брудною кров'ю палить небо.
Солоний бруд в очах малює світ
відверто і ганебно.
Між сірих хвиль,
звиваючись, мов змій,
умреш під риком
гордості стихій.
І люто трощать хвилі твердь,
од скель одламують каміння,
немов несуть когось у смерть,
у потойбіччя, безгоміння.
Вмирає день. Солоний дух
осів у грудях тихо твердю.
Бажання ввись, злетівши в ніч,
Зустрітися зі смертю
Неба криці-блискавиці
Розітнуть морські зіниці.
Голос моря манить, кличе.
Сіре, люте, таємниче...
Ти впізнаєш, ти відчуєш,
шторм у дар приймеш, зруйнуєш,
небо й хвилі пошматуєш.
Ти впізнаєш, ти відчуєш!
І люто трощать хвилі твердь,
од скель одламують каміння,
немов несуть когось у смерть,
у потойбіччя, безгоміння.
Між сірих хвиль,
звиваючись, мов змій,
умер під риком
гордості стихій.
Untrop еще тексты
Оценка текста
Статистика страницы на pesni.guru ▼
Просмотров сегодня: 1