ранок вибухне багряним світанком на обрії і ніщо не затьмарить його і кружлятиметься земля й грандіозно спалахнуть перші сонячні промені хтось очі відкриє, погляне - а ось і зима
хтось кліпне очима своїми й навколо вже літо крокує поважно і змінює всі кольори навкруги і взявшись за руки, до зірок лиш на ніч полетіти час в тебе буде, звичайно? невже знову ні?
і любі фіалки, і зарево мрій, і дорога вночі у луги і захід сонця сьогодні доволі урочисто сумний і в серці щемить й щось бренить у очах як ніколи, правда?
а хтось, відволікшись від книги, у думах подивиться в осінь, на її яскраво червоне вбрання; як вона роздягає дерева усі навмання... грянуть весною дощі і прокинуться квіті духм'яні, розтане весь сніг та щось у глибинах душі прошепоче тобі: чому так швидко триває життя?!
їх ні на мить не зупиниш - догорають дні літа і падають з нема нічного сріблясті вогні в тишині хвилі б'ють скелі похилі і будуть блукати не раз кораблі і долати моря човни і звістки будуть приходить й листи долітатимуть в ваші оселі... і все як завжди...
а стрілки секундні кружляють усе циферблатом погляньте і зараз як рухаються вони ще непомітніше перегортаються календарів сторінки і блокнота "memories" заповнюються неспішно листки і туман вкотре вкутав дороги, і в тумані одні... прожиті звичайні невидимі в часі дні...
а зірки... що про їх скажеш у цьому вірші? вони як завжди пам'ятають усе і наших предків і тих, хто такої ж ночі дивився на них тільки колись, у мереживі літ хто розтався назважди під небом нічним... чи зустрілися вперше чи мовчки дивилися в небосхил
і як завжди горизонту вогні та спати чомусь не охота мені а завтра в путь в далекі краї...
і ранок вибухне багряним світанком на обрії і ніщо не затьмарить його і кружлятиметься земля й грандіозно спалахнуть перші сонячні промені хтось очі відкриє, погляне - а ось і зима