Всякому місту — звичай і права, Всяка тримає свій ум голова; Всякому серцю — любов і тепло, Всякеє горло свій смак віднайшло. Я ж у полоні нав'язливих дум: Лише одне непокоїть мій ум.
Панські Петро для чинів тре кутки, Федір-купець обдурити прудкий, Той зводить дім свій на модний манір, Інший гендлює, візьми перевір! Я ж у полоні нав'язливих дум: Лише одне непокоїть мій ум.
Той безперервно стягає поля, Сей іноземних заводить телят. Ті на ловецтво готують собак, В сих дім, як вулик, гуде від гуляк. Я ж у полоні нав'язливих дум: Лише одне непокоїть мій ум.
Ладить юриста на смак свій права, З диспутів учню тріщить голова, Тих непокоїть Венерин амур *, Всяхому голову крутить свій дур. В мене ж турботи тільки одні, Як з ясним розумом вмерти мені.
Знаю, що смерть — як коса замашна, Навіть царя не обійде вона. Байдуже смерті, мужик то чи цар,— Все пожере, як солому пожар. Хто ж бо зневажить страшну її сталь? Той, в кого совість, як чистий кришталь...
Всякому городу нрав и права; Всяка имеет свой ум голова; Всякому сердцу своя есть любовь, Всякому горлу свой есть вкус каков, А мне одна только в свете дума, А мне одно только не идет с ума.
Петр для чинов углы панскіи трет, Федька-купец при аршине, все лжет. Тот строит дом свой на новый манер, Тот все в процентах, пожалуй, поверь! А мне одна только в свете дума, А мне одно только не идет с ума.
Тот непрестанно стягает грунта, Сей иностранны заводит скота. Те формируют на ловлю собак, Сих шумит дом от гостей, как кабак,— А мне. одна только в свете дума, А мне одно только не идет с ума.
Строит на свой тон юриста права, С диспут студенту трещит голова. Тех безпокоит Венерин амур, Всякому голову мучит свой дур,— А мне. одна только в свете дума, Как бы умерти мне не без ума.
Смерте страшна, замашная косо! Ты не щадиш и царских волосов, Ты не глядиш, где мужик, а где царь,— Все жереш так, как солому пожар. Кто ж на ея плюет острую сталь? Тот, чія совесть, как чистый хрусталь...