в переходах люди втрачаюсть речі втрачаюсть надію на вихід звідси я бачу їх очі. я схильна до втечі чи зможу поруч на лаву з ними сісти? коли вже там моя зупинка?
я волію жити, затуливши руками лице, волію нічого не знати про те, що треба всім. страх і закриття, тут кажуть, називається це. я просто не хочу годувати собою світ.
скільки треба? особистих небагато, хліб-вода. гордувати нічим, нічого стидатись. то і голос у мені тихенько наспівав: зміцнюй грати. зміцнюй грати.
особисто в мене все винятково добре. лише так і правильно, лише так бути має. я не чую - не бачу, не кличу - не приходжу. хто тут знає, що таке "нормально"?