У залі стоять непорушно, Мов стрілки розбитих годинників, Фігури красунь і лише трохи чутно, Звучить луна їх голосів...
В коханні я був нещасливим, Не мав я взаємності почуттів, Тепер погляд щастя мого, сном жахливим В очах їх навіки осів…
Приспів: Я зайду в цей зал тиші, Де неначе з безодні, Виринає загиблих душ виск! Я не був для них втішним, То ж серця їх холодні, Хай зігріє розпечений віск!
Я їм відкривав своє серце І в кризі байдужості замерзав, Хоч смертю просякнуте моє мистецтво - Я вічність їм подарував!
Так затишно стало в оселі, І зникла самотність пустих ночей, Їх мертві тіла, як декор в інтер*єрі - Бальзам для душі і очей...