Настала весна, На радість рясна, Для тих, хто кохання своє відшукав Я був одним з них, Щасливим, мов псих, Та раптом я втратив усе те що мав...
Вже рік як минув, А я не збагну, Чому я не можу все просто забути Щоночі не сплю, А тільки молюсь, Аби все що було назад повернути!
Та навіщо ж тієї весни, Ти поцупила всі мої сни? І сховала в могилі їх разом з собою? Я прошу тебе, ти поверни Та хоча б лиш частину із них, Бо від тоді я й досі не знаю спокою!
Лишився мій дім, Холодним й пустим, Без погляду твоїх гарячих очей, Без дотику рук, Й без слів, що мій слух, Так пестили ніжно, впродовж всіх ночей!
Та навіщо ж тієї весни Я віддав тобі всі свої сни Що в могилі сховала ти разом з собою Я прошу тебе, ти поверни Та хоча б лиш частину із них, Бо від тоді я й досі не знаю спокою!
В думках я зітру Цю кляту пору! В душі всеодно до сих пір йде зима... Я певен тепер, Що також помер, Бо як ти пішла, серце зжерла пітьма!
Ти від мене пішла на весні, І вже рік спочиваєш в труні, Та не взмозі я більше боротися з болем! Ми з тобою зустрінемось знов, Моя смерть - поверне нам любов! І ми будемо разом усупереч долі!