Ступити крок назад, простягнути криваву руку, І ніби в вогонь її просунув, і без води потушу . В кожній зі ста кімнат, світло не горить, Холодне ліжко спить, і в телефон ніхто не дзвонить. Двадцять п'ять років уже минуло, і жодний писк, Чисте повітря відсутнє, і лічильник Гейгера віддає тріск. Жодного живого дерева, жодної квітки на полі, Ніхто і крок не ступить на ньому, без відчуття болі. Поріг пустий лежить, не прийде не проханий гість, Але навіть і його немає, не відчуватимеш злість. Коли ще сміх лунав, жваво катались на гойдалці, Тепер ні сміху, ні крику, нікому прокидатися вранці. Тільки пустий стіл, але майже розламаний, Стільці стоять, та малюнок не розмальований. Які б олівці не брав, його не розмалювати, Сірі краски й залишаться, таким їм і лежати.
Приспів: Тільки сон покаже, яке було красиве місто, Поспати довше, і побачити набагато більше, Розплющити очі, та усвідомити реальність, Сіре Місто спить, в нього наступила старість. (2 рази)
Уже написані і книги, і проспівані пісні, Зняті художні фільми, і прочитані вірші. Дивишся в дзеркало, хочеш побачити сонце, А в ньому навіть тебе немає, і падають сльози. Уявляєш свій рідний дім, там де ти раніше жив, Береш у руки книгу, і не видно на ній чорнил. Зона залишила сліди, і водночас їх прибрала, Рани то загоїла, але шрами залишала. І ці прокляті стіни, ніби говорять з тобою, Хочеш задати їм питання, але говориш з собою… Тихенько шепоче вітер, і завжди плаче небо, Дерева ніби не живі, але й не мертві… Коли наступає ніч, Зона мирно спить, І які їй сни сняться, вже нікого не цікавить… Пора забрати криваву руку, потушити водою, Зупинити цю пісню, і написати свою.