Більше не можу залишатися байдужим... В реальності, ми навіть вже й не дружим... Але думки про тебе мене знову душать... Ти вкрала, і не повернула мою душу...
Забрала спогади всі, і їхню тінь... Залишила мене, і я тепер насамоті... Кров охолола, у серці хуртовина й заметіль... Без присутності твоєї, дні вже не ті...
Ти окриляля мене, а потім відірвала крила. Ти надихала мене потім зірвала всі вітрила. Ти звинуватила мене, ніби це я не діяв. А потім ти пішла, і залишилась лиш надія.(2р.)
(Повернись!) Врятуй мене голосом своїм. (Повернись!) Допоможи вибратись із цих руїн. (Повернись!) Хоча б на декілька секунд, хвилин. (Повернись!) Я ж не зможу один...
Слізно, бився за цю любов, але вже вже пізно. Дійсно, почуття моє, не туди полізло. Грізно, охопило і заполонило повір - зло. Разів сто, намагався забути тебе - марно і навмисно.
І скільки разів з моїх вуст звучало "годі!"? Не декілька разів...десятки, сотні! Але ім'я твоє й по нині в моїй власній моді. Колись могли бути щасливі, а були горді.. А ти прийди, і хай засяє усмішка дивовижна. Я і любов занепадаєм...допожи ж нам....
Ми - колись були, тепер - ти і я. Я палаю - ти холоднокровна, мов рептилія. Спогади, тримають мене на одному місці. Та ми як полум'я і лід - стали несумісні.
Ти ніколи не могла сказати - так чи ні ? Скажи, бо я наплавався один в цьому човні. І тут втратив сили, ніби старий, і ніби сивий. Але і справді перед тобою - я зовсім безсилий...