Мабуть щось зі мною не так... Адже мені близький осінній парк, І його панорами Хтось пише про рани,хтось піде рано, А, я буду останній Хто захоче бути вами. Так багато спама, реклами, Ховають сонце за хвмари, Та марно. Помираєм у двадцять, Поховають у сорок. І так усі нація, соромно. Напевно, це я... А ні, не напевно, а я, Сходжу з ума, Читаю Дюма, Збираю вірші по дворам, І щось зі мною не так. Я люблю осінню погоду, До себе нового звикаю потроху. Не так воно якось, Все оте сталось, як сталось. Тільки я не такий, Не хотів я бути таким. Щось наповнить вірші, Наповнить мене, веслим, пустим... Стану смішним і простим. Сьогоднішній я, чуєш мене? Ти пробач і прости