А нам із тобою ні слова, ні дотику – Збирати плоди у садах самоти. І відстань для спокою, а близькість для докору, Де я починаюсь - зупиняєшся ти. Бо відчай у тиші на горлі зав’язаний І спокій умовний, а безмовність в’язка, Я нею з тобою, як словом пов’язаний, Як доторк пера з білизною листка. Досяжність лишає нам право на слабкості, На чіткість неясності і смуток ниток, В яких нам з тобою вдалося в невчасності, Ділити нещастя щасливий куток. В холодних під’їздах притулку шукатиме Незнайдений час для незнайдених губ. Мені бракуватиме, тебе бракуватиме, Твоїх незбудованих мною споруд. Холодної кухні і теплого посуду, Твоїх ледь вловимих вагання частот, Для нашого болю й загального осуду Шукати нових у зізнаннях пустот. Якщо вже наш біль нас обох обирає І тиша лякає та не розділя, Можливо, межі, що ввижалась, немає, Можливо, цей страх - це єдина межа.