Замріюсь на хвилину... Полину сизим птахом крізь віки у ті часи билинні, як їздили за сіллю чумаки. Там битими шляхами вози котились у далекий світ, а ген, над головами, мов килим, простелявся зорецвіт! -- Свята земна потреба вела людей у ту далеку путь. Здавалося, по небу Вони, мов білі лебеді, пливуть. І, задивившись тихо в незвідану блакитну далину, вони собі на втіху складали диво-пісню неземну: ---- Приспів: Куди ведеш, Чумацький шлях?! Твій слід згубився у віках! Кінця і краю не знайти Дорозі в зоряні світи! Куди ведеш, Чумацький шлях?! Тривога б’ється у серцях! У наших думах і піснях лишився ти, Чумацький шлях, Чумацький шлях! --- Віки у даль майнули –- ріка часів не знає вороття. Ми до зірок сягнули і ми збагнули, в чому суть буття. Вона у тім корінні, Що нас веде додому звідусіль під небо України, де чумаки розпорошили сіль.