Повітря смердить, немов вінея Це терикони трупів Припорошених землею В кожного з них, кров жита й неба І чутно як хтось волає «допоможіть!» Десь там під землею
Нікчемна армія Украіни Своїх хоронять заживо Немов скотину Розмін вже йде один до п’ятнадцяти Невміють воювати Не захищати націю
Руїни під ногами, вогонь навколо Я мешкав в цьому місті Мені знайомі ці вдови Тризуб як свастика На мародерах в чорному А совдати осторонь, немов не до чого тут
Нікчемна армія України Бомблять садки та школи Боязливі тварини Рятують фікуси Ховаються за спинами Фанатиків що в пекло штовхнули країну
Горіти в цьому пеклі, вам ще за життя Кожної ночі не спати до забуття Як не тікай, фінал овитий петлею У вас був наказ? А у мене ідея Що кожним вами вбитий, завжди буде поруч Їх стони та сморід тіл стискатимуть обруч Не сховатися, куди б не тікали Не відмолити, не внести застави Кожному – своє, ось ціна ідеї Все одно, хто ви, все рівно де ви. І якщо байдуже, який виконувать наказ То наказую страждати, кожен день й кожен час.