Летіла ворона по-над морем, дивиться - рак лізе; хап його та й понесла до лісу, щоб, сівши де-небудь на гілці, гарненько закусити. Бачить рак, що приходиться пропадати і каже вороні: - Гей, Ворона, Ворона! Знав я твого батька і твою матір - славні люди були!
- Угу! - Відповіла ворона, не розкриваючи рота. - І братів и сестер твоїх знав, что за добрі люди! - Угу! - Та вже хоч смороду и гарні люди, а тобі НЕ уровня. Мені здається, что ї на світі нема розумнішого над тобі. - Еге! - Крякнула ворона на весь рот і впустила рака в море.