Не випадково ця розмова зафіксована знову. Ким ми були тоді і ким ми є на ділі й на слові. Серед цих клонів. Повіяло дитинством минуле. Ми розминулись. Зів’яли чи розквітли між вулиць.
З ким я цілуюсь, кому дарую теплий голос? Беру своє, і можливо цураюсь чужого. Чи я навіюю комусь, чи сама під впливом Нестримних течій часу, що так невпинно плинуть?
І цей же клин клином, вчора, сьогодні, далі… Когось везуть колеса, а хтось крутить педалі. І серед днів недавніх, ще тліючі бажання Завтра розмиє вода, не вперше, не востаннє.
Я передам естафету, всі докори сумління, Погляну в очі тим, кому дарувала уклін я І піду далі, настав час плисти за буйки. Минуле… Хай залишиться саме таким.
А там, в осінній далі хтось, чи когось Заблукавшого поміж мостами пробирають каплі рос, Що падуть з небес, намалюють давній час. І хай минуле – попіл, та вогонь не погас.
А там, в осінній далі хтось, чи когось Заблукавшого поміж мостами пробирають каплі рос, Що падуть з небес, намалюють давній час. І хай минуле – попіл, та вогонь не погас.
[OGM]
Ностальгія - не завада сподіванням і мріям. Різні місця рідних міст спогади навіюють так про приємні події, про дитинство і юність, і про великі надії... Назад вже не повернутись.
Нам не змінити минуле, не вийде з цього щось путнє- приходить досвід і віра, тому й існує майбутнє! І основне мабуть - вловити суть, бути присутнім в цю мить, не то осудять за розтрату шансів судді.
Ніби й не трутні, ніби й працюємо тут, ні? В свої найкращі моменти, в час повної фігні. Бачимо дальні вогні та пам'ятаємо тепло рідного дому. Попри втому не жаліємось нікому.
Знову помилки вчать нас, як жити нам дальше: де доброзичливість, де замасковані пащі. На цьому проміжку з минулого в майбуття хтось десь загубиться, та з кимось проживемо життя.
[Алена Al.kaida]
А там, в осінній далі хтось, чи когось Заблукавшого поміж мостами пробирають каплі рос, Що падуть з небес, намалюють давній час. І хай минуле – попіл, та вогонь не погас.
А там, в осінній далі хтось, чи когось Заблукавшого поміж мостами пробирають каплі рос, Що падуть з небес, намалюють давній час. І хай минуле – попіл, та вогонь не погас.