я не знаю, що робити, я не знаю, що казати. біля мене хтось розлігся, й заважає мені спати. я не знаю, шо за тєло, і чого йому тут треба, та чувак вапщє не шарить, шо у сні в мене потреба. подивилась я на нього і здалось, шо це примара, це була велика лялька, шо у фільмі всіх лякала. Аннабель вона ше зветься, люди, стало мені страшно, раптом це моє прокляття, вона лишиться назавжди...
але мов скажений звір, я вмикаю в хаті світло. аннабель страшна, повір, вміє всіх лякати мітко. вимикач знов не працює, як у фільмі голос чую, це лякає і дратує, хто врятує, хто врятує?
захлинаючись сльозами, я дивлюсь на ляльку злую, проберусь в кімнату мами, і вона мене врятує. сподіваюсь, що це сниться, це для мене надважливо, та проснутись не вдається, неможливо, неможливо!