перечитуй мовчання, як інтервали поміж рядків, ця самотність миттєва й довічна, як спалахи блискавки, що ділить навпіл, цей останній на землі чоловік виявився у прямому сенсі останнім.. безворотність шляху чорно-білою кінострічкою крізь екрани очей, вже ось-ось і покажуть останні титри, крихітко, з тебе геніальний режисер і до біса фігова актриса.. цей сніг не лікує, а роз'їдає, неначе міль, крізь лахміття душі просвічують ребра, під густою сіткою надтонких і прозорих судин вже майже не видно серця.. пожовклі аркуші ніжності між Біблією і Кама Сутрою Покальчука, ховається сон у прочинених дверях ранку, затуляй собі очі, затуляй собі вуха, затуляй в собі те, що мало би битись маятником, а тепер - зламане.