розпадається світ на атоми, розповзається по швах біла суконька, із відкритої рани небес не сніг сиплеться, а кухонна сіль, хтось відділяє світло від темряви, хтось розрізає ножицями спільну на двох фотографію навпіл.. і склеює скотчем. і що нам з тобою залишилось після трьох днів апокаліпсису? плейлисти зі вчорашніх спогадів, словесний спам.. мужчино, ти тисячу разів можеш мати рацію, але яка з того користь, якщо жінка твоя у сльозах? і всі наші мрії - забанено, і всі наші сни - заборонено, знешкоджено, обезструмлено, відправлено у блеклист, пропадають безвісти вірші, надіслані електронною поштою, і форматується наново жорсткий диск пам'яті.. скільки нас, оцих інвалідів кохання, заморених голокостом чекання і сподівань, з ампутованим серцем, шкультигаючих на цинізмі, проповідуючих хворі істини? я не стану брехати - я зможу без тебе жити, от тільки життя це буде пісним.