є слова що вгризаються в тіло немов бензопилою і падають вишні у тиші замішане тісто наливаючись кров'ю я стаю дедалі гіркішою тютюновою щоночі вигортаюсь назовні разом із одягом.. ти насправді не бачиш чи робиш вигляд? як висихає сльоза у кутику ока і тьмяніють сузір'я веснянок на вилицях як здригаюсь від кожного твого дотику бо опісля болітиме ніби занурили ув окріп по шию.. небезпека триватиме допоки граємо в піжмурки серед надісланих врізнобіч емейлів шукаючи нас найсправжніших ти цитуєш мене ніби дзеркало видираючи із контексту літери але ж шкіра - лише обкладинка не дописаної ще книги..