..наше спільне блукання починається із пробілів у пам'яті, хто, де і коли загубив пароль, борошном засипає вихід із лабіринту Міноса, я так завзято і наполегливо перебирала на себе чоловічу роль, що майже стала мужчиною.. одягаю навушники і вслухаюсь у шипіння тиші, просочується мовчання між пальців і лягає сніжинками.. якщо надто довго звикати до самотності, то самотність врешті-решт стане єдиною коханою жінкою. зупинено усі таймери, секундомери, годинники. вичерпано ліміт чекання, терпіння і сподівань. і накладає на себе руки маленька дівчинка на ім'я Надія - немає надії - немає розчарувань.