дозволяєш собі не уникати повторень ніби мантр тибетських монахів поцілунків глибоких задушливо-ніжних як тільки ми забуваєм слова починається осінь круговертю сотен тисяч мовчань ув обіймах вибухає зливами і я не знаю яка є на те причина що я знову і знову закохуюсь у твоє позолочене сонцем волосся а воно від того чорнішає.. щоранкова обіцянка повертатись таким як учора як позавчора як до під вечір тьмяніє і кришиться голос ніби крейда в долоні навпіл розламана а я сміюся якомога відвертіше голосніше я наламую з себе йобнуту дівчинку що біжить за м'ячем і не бачить як на неї летить автівка.. в'януть квіти в передчутті невгамовної спраги млосно виснажливо мружачись затамовують подих - і спалахують ніби остання цигарка - жадібно цілюсь димом у тебе - губи пом'якшуючи заокруглюючи "я_тебе_кохаю"