скільки можна пестити себе ілюзією падучої зірки? дощ накрапав у склянку донесхочу води, щоб пити і не напитися. я тримаюся міцно за тебе поглядом із надією усе-таки будь-якою ціною втриматися.. і до біса мораль та етику. мої двадцять три роки не навчили мене геть нічому, окрім римування і як після безсонної ночі здаватись бадьорою. якби ми помінялись ролями - я була би мужчиною, а ти - жінкою, ти неодмінно би був згвалтованим.. знов прикриваєшся, немов металевим щитом, за однією зі своїх найнадійніших посмішок. так посміхаються лише діти - усім обличчям, відверто, до болю у м'язах, що зводить вилиці. я ненавиджу тебе. пристрасно, дико, безтямно ненавиджу. хто надав тобі таке виключне право із мене сміятися? не торкайся мене ані кінчиком нігтя, ані щетиною, ані видихом. і пішов би ти разом зі своїми клятвами гіпократа та моїми комплексами електри. але знай - якби я була чоловіком, а ти - жінкою, я б цілувала тебе до втрати свідомості.. і начхати мені на усіх фройдів та юнгів разом узятих, мій діагноз один-єдиний без психоаналізу зрозумілий - до божевілля закохана, бо цікаво, як би пояснили джонсон та мастерс, що від одного голосу можна оргазмувати?..