на скільки нас вистачить хапатись за кисень ламаючи пальці? дощ поглинув це місто не виплюнувши ані кісточки і ти пливеш неначе медуза з кожним кроком все більше загрузаючи підборами ув асфальті промокла до ниточки.. і здається що далі - тільки вологі зіниці зонтів що кліпають кліпають і розплющуються широко в небо якщо в легенях занадто багато піску та води як дістатися берега? люди забувають про нас проходячи повз комірці піднімають по вуха і найліпше у цьому те що ми їх також забуваєм навзаєм але ніч знову і знову малюватиме тінь і наче стрілку прокрутить довкола його зап'ястя..