провокую тебе на червоне вигортаю на зовні три крапки ніби грати клітини у котрій - чи метелик дотліває у полум'ї чи на дні філіжанки розгортається лист оолонгу (занадто сп'яніла від диму та голоду) коли ступаєш весняним тонким і тендітним льодом є ймовірність самій стати рибою.. не терпіння твоє - а мовчання похмуре на позір безпечне як вечірній туман ніби лагідне тепле парне молоко із медом але поза туманом - твій шепіт шумить ніби гордо піднятий стяг: наближатися краще не треба.. провокую тебе на червоне. скільки ще гудзиків слід розстібнути? згори чи знизу? мовчки стискаєш кулак - а я бачу, стискає судомою серце бо хочеться мене міцно зв'язаною та в обіймах розіп'ятою обличчям в подушку. щоб губи кусала. стогнала ковтаючи сперму. але ж ти правильний. (хоч і подумки - затискаєш пальцями шию аби тільки змовчала і заштовхуєш глибоко в горло члена) насправді і мені б хотілося бути для тебе слухняною слухняною дівчинкою і щоб ти був єдиним кому треба коритися..