ці кістки почуттів, що закопані у ґрунт твого тіла, з часом перетворюються на кальцій твердості духу, наша пам'ять - це досвід заглиблень у чужі русла з намаганням не потонути, а навчитись плавати.. але треба вважати, що підозра - близнючка сумніву, як тільки втрачаєш віру, губиться берег, до якого можна причалити, справа не в нас, а у тому, що не все, що глибоке, ховає на дні свою сутність: найчастіше вона - на поверхні.
ти сприймаєш ранок як пастку, до якої потрапляєш вже вкотре з небажанням прокинутись у порожній квартирі, питання не в тому, чи ти боїшся бути самотньою, а в тому, чи ти хочеш лишитися у капкані обіймів?.. любов відкорковує серце і наповнює його собою, кожна жінка створена виключно для мужчини, але коли поцілунок вгризається у горло штопором, аби задушити у жінці людину, чи варто.....?