відсоток тепла у вчорашніх відбитках пальців дарує нам шанс повірити у весняність січневого неба, дощ грифелем олівця заштриховує сніжність паперу від станції і до станції, від Києва і до міста Лева.. найліпший спосіб перебороти тугу - стати прозорою тінню у вітражних райдужках храмів, я знов і знов простягаю крізь кілометри руку, і злітає цілунком з долоні ластівка, і падає замертво. моє сонце - холодний кришталик світла в операційній, бог бинтує зап'ястя, перевіряючи лінію долі, кожний міліграм болю воздається нам подвійною дозою щастя, от тільки вже наші проблеми, якщо їх вкололи не в ту вену.. нестерпна легкість буття шовковою ниткою за три поверхи над рівнем моря, солоний вітер пестить лице і зриває шалик, сухим голосом - "провожаючих прошу вийти з вагону", я чекатиму, скільки треба.