стонадцятий сон як обіцянка пам'ятати про пашіє слідом від долоні на засмаглому обличчі ночі за п'ять років довгих широких вишитих сумом і жалем як рукави кімоно я так і не навчилась як звертатися без по батькових як не звертатись на Ви хіба що про себе хіба що пошепки.. посміхалась із мене - і що ще потрібно для..? проковтнула цю посмішку як приймають причастя - розтуливши слухняно губи і відтоді вона губиться губиться у судинах немовби тромб повільно мандрує у напрямку грудей до серця.. дедалі частіше і глибше мовчу як рибина назбиравши у зябра солі і це означає що в мене все добре все добре бо щасливі ж не пишуть вірші от тільки попід ребрами інколи нестерпно до запаморочення лоскоче - я ненавиджу коли ти настільки мені потрібна..