..ти відходиш нечутно, як сон, як останні аккорди симфонії Моцарта, залишаючи дотлівати сигарету у попільничці і відкритий на кухні газ, нам, вже дорослим, так часто бракує досвіду, аби повернути назад у потрібний момент.. натомість ми ховаємо у кишенях долоні із написаними на них адресою і телефонним номером, те, що носимо біля сердця мовчки - уголос перекреслюємо навхрест, наша друкована тиша схожа на паперового поштового голуба, що за будь-якої погоди долає відстань між Львовом та Одесою.. вітер підрізає волосся, як ножицями букети червоних тюльпанів (що хтось загортає їх у вчорашні газети, а потім ставить у пластикові пляшки), і набрякає небо над головою розквітло-бузковим морем. ти відходиш нечутно. руйнуючи мости обіймів..