я усе-таки сподіваюсь, що ти не моніториш мою сторінку у пошуках чогось більшого, аніж натяк. ніби й за мене доросліший - але ж який впертий сором'язливий хлопчисько.. увесь цей наш спільний сценарій дедалі більше нагадує мені безсенсовний арт-хаус: як я сідаю у 51 в куточок на останнє сидіння, і крізь скло дверей, вмитих дощем, твій погляд туманний, нікотином задимлений.. навіть Девіду Лінчу не вклалося б до голови, як поєднати таких різних героїв, хоч зовнішньо схожих настільки, ніби брат та сестра? твій розум занадто логічний, немов комп'ютери Пентагону, а я ані на йоту не маю терпіння. завше, коли завітаю до тебе, попереду мене відчиняє двері, гейби швейцар - мій найглибший і найрідніший страх. мій страх видатися до кінчиків вій закоханою, і саме тому - непотрібною.. тому й поводжу себе, немов Метью Макконахі після декількох пляшок темного нефільтрованого - 1,65 м байдужості, защеплена на всі гудзики. знав би ти, що навіть ураган Катріна не завдав таких руйнувань, яких ти завдаєш щоразу, як тільки наберусь сміливості підвести на тебе очі..