Чом так рано на долини сивий падає туман? Чом червону горобину біля стежки обійма? Чом з роси біліють трави? Та у мене є отвіт, Бо з туманом, як із братом, не один десяток літ.
Приспів: Не журюсь, не тужу, не печалюся, не плачу, Поділюсь, розкажу, переборами позначу Ту дорогу, що давно із туманами у змові, Від душі – до душі, від любові – до любові. (весь куплет – 2)
На гривастих білих конях хлопці мимо та в туман, Щось в останньому знайоме, а від першого луна. І така знайома пісня і такі прості слова, Що моєму серцю тісно, що душа моя співа.
Приспів
Пролягла доріженька та й через село, Їхали козаки – було весело... (2 рядки – 2)