Серед чорно-білого світла, серед чорно-білих думок, Ти побачиш її тендітну, ти зроби їй на зустріч крок. Не дивись на її обличчя, на фігуру, на розмір грудей, Подивись лише в її очі, відшукай біль мільйонів людей.
Не цінуй її за усмІшку, за красу, що з часом зів'яне, Подивись я молю в її очі, там душа її тихо тане... Розгорни її як ту книжку, що читали уже мільйони, Подивись у неї глибше, зрозумій всі її канони.
Серед чорно-білого світу, ти яскраву її помітиш, Твоє серце буде кричати від щастя, а її припинить боліти. Доторкнися руки її мовчки, обійми і закрий від лихого, Хай не стане повітря вам, прийде з неба підмога.
Серед чорно-білих тіней і буденності та божевілля, Відшукай ти в куточках душі її романтичне чар-зілля. Обійми її посеред натовпу незнайомих тобі облич, Відпусти, а коли знов сумуватимеш - просто поклич!
І вона як всесвітня рабиня, вкотре прийде й до тебе теж, Просто певно доброта її серця вже навіки не має меж. І як сотні людей до того, ти пройдешся в бруднім взутті, А вона вбиватиме й далі свою мрійливу душу на самоті.
А хотілося б лише щастя та такого тихого, свОго, Щоб закрило від сонця й дощу, від усього злого. Та напевно така її радість - лікувати чужий біль, Залатавши одні рани, далі вперто іти не у свій бій.
Ти побачиш її у натовпі, ти зупинишся лиш на мить, Звідкіля ж тобі, хлопче, знати, що по тОбі серце тремтить, Що по тОбі ночами плаче, що все кличе тебе уві сні, Що такі несподівані зустрічі є для неї лиш радісні.