Я не знаю, що забула тут, на Землі. Я не знаю, хто і навіщо загубив мене тут, і мораль не дізнатись ніколи й нікому, бо цей сценарій написаний не людьми.
А ми - то глядачі, то актори, то знов глядачі, і так все по колу: хто трагік, хто комік, хто клоун у власної ж долі.
..... Бреши, як тобі брехали. ..... Кляни, бо тебе вже прокляли. ..... Живи, як це роблять всі люди. ..... Живи, іншого шансу не буде...
Вмерти на руках у власної ж долі, і нікого більш поряд; без ворожого ножа у горлі, і не лишаючи жоден спогад.
..... Ми помрем: чи загинем, чи здохнем. ..... Помрем, як дерева всохнем. ..... Помрем всі до одного. ..... Помрем... та суть життя не у цьому!
Іти слідом за сонцем, до обрію рукою подати. Здається, ще трохи і скінчиться небо, але краю не видати.
Одержимі думкою своєю, що нам вдасться розгадати, що, що ж там за межею, звідки не вертається ніхто.