Дужечки давай будем писати Замість того, щоб тупо мовчати. Будем довго ці знаки друкувати – Друкувати, аж поки не ляжемо спати. А потім новий день зустрічати, А з ним - слова, яких не сказати. І заставляє із ліжка вставати Нагальна потреба ці дужки писати.
І знову зранку ти відкриєш очі – Ти це робиш після кожної ночі; Вмикаєш комп"ютер, ти так цього хочеш, І дзябчики ждуть, поки ти їх замочиш. Під вухом твоїм м"якенька подушка, А у очах – улюблена дужка, І не потрібна вже зовсім подружка, Адже в тебе є не одна дужка.
І ми так продовжуєм дужки писати, Поки я не знайду, що розумне сказати; Коли ж почну вже тебе діставати, Ти скажеш: «Ага», і підеш спати, Насправді ж просто хочеш тему закрити, І не знаєш, як без брехні це зробити. І будеш ще довго ти тут сидіти, ВКонтакті ми всі як малі діти!!...