Аліна Шевчук - Хтось | Текст песни и Перевод на русский

• Тексты песен
• Аліна Шевчук
• Хтось

Головне, власне, не Щастя,
а саме його відчуття...

Так несподівано обпале листя
Зашаруділо у душі...
І завітали думки в місто.
Хтось позбирає їх в вірші.

А хто ж цей "хтось"? І звідки він з’явився?
Ніхто його ніде не знав.
Осінній день коштовностями вмився...
А хоч би хто його що запитав..?

Чи то в очах він завжди мав щось дивне?
Чи та його сповільнена хода...
Робили вигляд, майже, БОЖЕ - ВІЛЬНИЙ
І просто дивний. Просто.., як вода.

Сіренький плащик з поза тої осені -
Ледь-ледь нап’ята вічність на плечі.
Він тут глуяв. Він тут проводив дні,
Кудись у небо, в журавлів ключі.

"Поет" -казали. - Він не вмів писати.
Вже, мабуть, розгубив і всі листи.
Він був німий. Він не умів співати.
Ходив сюди, століття, може з три..?

Він, ніби, жив тут. Ніби, цілу вічність!
Одні ж - приходять, але, згодом, - йдуть.
Він рахував тут Безкінечність. -
Її ж тепер у люди не ведуть.

Такий - один! А, ніби, їх - мільйони!
Прижився тут. Як дерево, проріс.
Кінчались дні, пожовклі, як лимони. -
А он, він їх в торбиночці поніс.

Кудись відносив, майже в слід за сонцем.
А тут, без нього, завмирало все!
І як воно, він сходить за віконцем,
І знов, як завжди, щастя всім несе.

А всі вже звикли, й майже без уваги
Кидали погляд у його лице.
Вони ж не знали... Й тільки для розваги
Комусь в розмові згадували це.

І він не сердивсь. Він не ображавсь!
Не так, як люди... "Він буває вічним" -
Так говорили... - він лиш усміхавсь.
Він мав пів-неба у собі, між іншим.

А є ще десь і друга половина.
І друга "хтось", чи може вже - "якась"?
А чи була у них колись причина,
Щоб синь небесна так от розійшлась?

А хто їх зна, отих "таких" і ...вічних.
Їх вже нема у нашому столітті.
Вони жахнулись наших низьких втіх,
І розчинились в зорянім суцвітті.

Звичайний день із сутінок почавсь.
Ніхто б, напевно, й не звернув уваги.
Але куди ж подівся звичний час?!
Та й дні уже на грані рівноваги.

Як сонце тихо сходило..! Багряно!
І зовсім пусто стало на Землі.
А щось в душі то скрикнуло незнано:
" Які ж ми, люди, все-таки - МАЛІ!"

Пішла Епоха..! Сірі поли плащика -
У вічність легко змочені сади.
То хто із всіх, усе-таки, - найкраща?!
Вже хтось впустив осінні холоди...

І сумно тут, і більше якось пусто...
Пішла Епоха. - Як її ім’я?!
А, може, Леонардо, чи Августо..?
Чи хто лишивсь? І хто його сім’я?

Це дуже сумно... - "Сумувати - нікому...!
Бо хто лишивсь? - Непрощені ним дні.
А Щастя, чи дістанеться одному?
Чи ми без нього лишимось, одні?

Он хтось знайшов торбину між деревами. -
"Щасливим буде..." - та не всім щастить.
Вони заплутались з своїми теоремами!
Тепер їм їх вовік не пережить!

Та що там Щастя?! - Чи він був ЩАСЛИВИЙ? -
Щодня носив торбину до схід сонця.
Не завжди в долі вибір - спаведливий,
І не до всіх всміхнеться у віконце.

І сенс не в тому - прийде, чи не прийде.
Вся справа в тім, чи ти шукаєш меж.
Коли життя за рамки світу вийде -
Тоді і Доля йде з тобою теж.

А от у щасті - то і є найвища сутність!
І не в самому! - В тому, що все ж Є!
У тому, що ти чуєш ту присутність.
Бо розум його геть не пізнає...

16.10.10 00:40

Аліна Шевчук еще тексты

Перевод Translate.vc