Приспів (Destin): Вгору чи вниз все йде кудись, ніщо не стоїть на місці. Не будемо ми кими були, будемо просто інші. Сьогоднішній день завтра піде і стане вже вчорашнім. Ти відпусти, хай навіть серце болить. Завтра все буде краще.
Куплет 1 (Тіко): Я знову пишу, я знову сумую, я знову біжу і нічого вже не чую. Далеко від всіх, далеко від себе. Я вище неба. Мені так треба відчути самотність, подумати просто що відрізняє стіну від мосту. Егоїзм, гордість не приносять радість. Замісць них несемо світло в свою старість. Втомився я трохи і набридли рухи. А за вікном епохи, епохи розрухи. Я не можу сидіти просто склавши руки. я не хочу судити і мені не треба суддів. Я просто чую звуки неземної краси. А в роті так сухо. Дайте води. Мені треба відійти, попрощатися з минулим. Воно ж так довго моїм життям було.
Приспів. Куплет 2 (Туманн): Моє життя ніби американські гірки: то біль, то кайф тільки, то кайф, то біль тільки. Взяти би, віддати би тим, хто з плакатами, все, чого бажатимуть. Просто не було й натяку. Так відчайдушно я старався здогадатися. Та було пізно й невблаганно мінялося ставлення. Зненавидів літо 13-го червня. Земля втекла з-під ніг, тепло стало спекою. Щось схоже було у вірші Шевченка, коли в 13 його кинуло на депрес. Але досить! Все! Годі вже себе шкодувати. На вікні грати я сам собі поставив. Відбував власний вирок 2 місяці, коли чергуванням думок дійшов до істини: я ж сам зробив минуле раєм. Тоді що ж заважає аналогічно зробити майбутнє кращим? 104 гривні - квиток до Одеси. Сонце, море, пісок, курява у кишені. Я втік на море один в передостанній день літа, щоб попрощатися з ним, тут воно й закінчиться. Таким гарним небо мабуть ще не було. Я відпустив минуле і вдихнув на повні груди майбутнє. Записую в блокнот нотатки. Це останній кінець, перед останнім початком.