цей іній на вікні мені щоранку мозолює очі... щоранку недоспані ночі душу кровоточать... і чи то дні коротші? чи то життя так плине? я божевільний..! я в полоні кожної хвилини.
мене манила пустота та попілу сніжини, той чорний ворон, що витав в одноманітних днинах, в свідомості руїнах. і Рай- не Рай, а прірви, я на колінах, ця реальність мене не відірве.
я ще десь там, де в серцях жевріє доброта, де кожен із моточка щастя собі трішки відірвав, але нажаль і ЦЬОМУ СВІТУ гірше з кожним днем, невиліковно хворий він - і ця хвороба не мине...
не мене- вона залише лежать на узбіччі , подивиться ввічливо в вічі- звичайна БІЧ! покористається і кине... іншого кличе, когось просто залише, комусь і голову з пліч...
їй пригрозити нічим - вона сама скалічена, її подруга вічність, її сестра війна.. зовсім не чоловічна, вдячність пригнічена.. ображена людьми покинула землю вона..
приспів. бачиш? там біла білина. не нам не нам не нам не нам вона дана! десь там... біла білина... не нам не нам не нам не нам вона дана.
в обійми кинеться кільцям сатурну, ми самі себе дурим... ми самі себе дурим. не збереже життя усім задурно... палюче сонце - не сон це.. а ми карикатури..
у пейзажах обпалених чорною сажею, хтось скаже - наше нам! а я спитаю - нашо? і коли не питають, а СПРАШИВАЮТ, буває мить , що нібито не страшно.
і бувають брати продажні даже, яким в скрутну хвилину негатив весь розвантажив. і типу то ти-не ти, типу не там, типу не йди, типу не знаючи, що розказати, впевнено йдуть до мети.
та це усе лишень її забави. образи мляві. блять, яскраві образи! без перебільшень - це не прояви уяви тих хто розум продірявив під тиском відрази.